На медіаринку - нова хвиля дискусій щодо впровадження в Україні цифрового мовлення та ролі в цьому процесі «Зеонбуду», політико-економічних сил та окремих персон. Тим часом стрімко наближається дата переходу на цифру (час Х - літо 2015), а останні події із виступами сепаратистів продемонстрували ще й загрозу захоплення телецентрів та передавачів. Які реальні ризики і небезпеки існують, чи є альтернативні шляхи розвитку та "впроваджувачі" цифри, і чи може Україна залишитися без ТБ-програм взагалі, - своїми міркуваннями про це та інше з МБ поділився Костянтин Захаренко, в.о. генерального директора концерну РРТ.
 
 
- Cьогодні досить неоднозначна ситуація склалась навколо впровадження цифрового мовлення в Україні. Експерти вимагають перевірки діяльності «Зеонбуду», «Зеонбуд» в свою чергу виступає із заявами про можливість рейдерського захоплення. Якою є позиція РРТ в даному питанні? 
- На жаль, ми поділяємо стурбованість експертного товариства стосовно того, як проходить впровадження цифрового мовлення в Україні, і того, як ця система побудована компанією «Зеонбуд». Однак ні про які захоплення з нашого боку точно не йде мова, і не може іти. Ми можемо говорити про технологію впровадження та необхідність забезпечити дотримання інтересів держави, про безпеку інформаційного простору
Однак ми справді отримуємо скарги телеглядачів, які є споживачами послуг ефірного цифрового телебачення, на роботу приймачів, а ще більше таких скарг, мабуть, отримує Держкомтелерадіо. І нас це не може не турбувати. 
 
- Про що йдеться у скаргах? 
- Про відсутність або незадовільну якість сигналу. Приймач працює, але сигнал не ловить. І це скарги не лише з якихось віддалених районів, а й з таких густонаселених, як Київ. Особливо це стосується  районів із забудовою багатоповерховими будинками із залізобетонними перекриттями, які створюють серйозні завади для проходження електромагнітного сигналу, – Оболонь, Троєщина, Теремки тощо. Ці перешкоди не дають можливості прийняти нормальну картинку. 
З самого початку  впровадження цифрового мовлення нами і нашими колегами висловлювались аргументовані думки щодо технології побудови мережі. Було запропоновано принцип побудови саме за синхронними зонами, що дало б можливість ефективно використовувати радіочастотний ресурс, побудувати систему  з максимальним охопленням не територій, а мешканців, які  живуть на цих територіях. 
 
- А в чому принципова різниця?
- Якщо говорити про РРТ, то система наших телевеж побудована на основі глибоких розрахунків, які проводились ще за радянських часів. З одного боку бюрократична машина, яка працювала тоді, мала свої недоліки, але мала і переваги – високу точність, що дозволяла запускати космічні кораблі, які летіли в космос і не падали, будувати надсучасні літаки, тощо. В нашому випадку ми говоримо про те, що об’єкти концерну, вишки, розташовані і побудовані таким чином, щоб максимально охоплювати населення, яке проживає в Україні. І наші розрахунки по впровадженню цифрового мовлення мали на меті можливо і не зекономити кошти, але побудувати систему так, щоб люди не залишились без українського телебачення.
«Зеонбуд» в областях на наших вежах встановив передавачі далеко не на всіх об’єктах. І розрахунки на комп’ютерній моделі, що робились на той час, вже показували можливості для створення «білих плям» - тобто місць, куди не проникає сигнал або де він є недостатньо сильним для прийому якісної картинки. Ми детально не аналізували стан покриття на сьогодні, однак сама система розбудови передбачає, що «білі плями» можуть утворюватись. І вони об’єктивно будуть утворюватись. 
 
- Як вирішують ці проблеми країни, що вже впровадили цифрове мовлення? 
- Наприклад, у Берліні окрім стандартних, є два надпотужних передавача. Нам відомо про 20 кВт передавачі на вежах у Західному та Східному Берліні. Крім того, у місцях щільної забудови є мікроретранслятори, які забезпечуюсь так звану «підсвітку» «білих плям». 
Зазначу, що потужність їх передавачів в рази перевищують потужність найсильніших  передавачів в Україні. Це взагалі така біда для України, бо на Заході, у тій же Польщі, для  FM-передавачів нормальні потужності 10, 20, 50 кВт, тоді як у нас найпотужніші передавачі для FM-станцій – 10 кВт. Тому не диво, що від кордону з Польщею аж до Львову можна спокійно слухати польські радіостанції. Я думаю, що в цьому питанні можна не соромитися брати приклад з сусідів, якщо голос України буде чути сильніше, навіть на кордонах, нам буде тільки краще. 
 
- У звіті за 2013 рік Нацрада вказала, що покриття цифровим мовлення сьогодні становить більше 90% населення. Це реальна ця цифра? Є у РРТ  дані про стан покриття на сьогодні?
- Для того, щоб отримати реальну картинку, потрібно проводити офіційну перевірку якості прийому сигналу. Ми бачимо, що нарешті ці дані потрібні і державі, і експертному товариству, і галузі. Тому ми, зі свого боку, готові взяти участь у такій перевірці у складі комісії, до якої могли б увійти представники громадських організацій, того ж НАМ, ІТК, представники телеканалів тощо. 
В експертному середовищі фігурують цифри про реальні покриття у 60-65%...
Я чув і гірші цифри, привід для турботи, на наш погляд, є. Достатньо на Оболоні чи Троєщині просто спуститися з десятого поверху на сьомий чи п’ятий і порівняти якість сигналу. Однак, повторюсь, ми не можемо говорити про 40%, 60% чи 90% покриття до отримання результатів перевірки.  
 
- Що потрібно для того, щоб провести цю перевірку?
- Політична воля, наприклад рішення Верховної  Ради. В нас є орган, який уповноважений проводити такі перевірки – це український державний центр радіочастот, який отримує від усіх користувачів радіочастотним ресурсом кошти на проведення радіочастотного моніторингу. Ми готові бути співвідповідальними в цьому процесі, надати усю можливу допомогу тому ж УДЦРу, а, щоб не виникало ніяких непорозумінь – робити це разом із громадськими організаціями та представниками компаній - мовників. Все можна провести досить оперативно, головне - була б на це політична воля.
 
- Наскільки реальним може бути розгортання такої мережі, якщо трапиться наприклад, що в «Зеонбуду» відкликають ліцензію, чого сьогодні побоюється компанія? Ми можео залишитиь без цифрового ТБ взагалі?
- Все можна вирішити. Досвід у нас є.  Ми брали участь у розгортанні  мережі «Зеонбуду» на найбільш складних технічно ділянках. А «Зеонбуд» на 90% працює на нашій базі, вони розташовували передавачі на наших вежах, як я вже зазначав.
У нас є готовий план впровадження цифрового телебачення у форматі DVBT-2, і, якби свого часу нам дали його релізувати, то, починаючи від кордонів України, де ми повинні до червня 2015 року відключити аналогове мовлення, ми могли б поступово, крок за кроком розгортати цифрове мовлення на всю країну з якісним сигналом. Згідно державної Програми розвитку цифрового телебачення, фахівці свого часу розрахували 81 синхронну зону в Україні, що було обумовлено необхідністю залишити за собою якомога більше частот. В реальності таких «сот» може бути вполовину менше, однак, на той час така кількість була концептуально вірною з точки зору державних інтересів. На практиці можна було б прив’язатись територіально до географічних кордонів областей, щоб місцеві і регіональні мовники покривали територію саме свого адміністративного округу. Звісно, в деяких областях, було б і по дві-три зони покриття, однак в цілому це б суттєво допомогло оптимізувати процес. І, починаючи, наприклад, з Волинської, Львіської, Закарпатської областей ми могли б потихеньку закрити області по всьому периметру кордону
 
-  Скільки часу може знадобитись, щоб перевести на цифрове мовлення одну область?
- З моменту прийняття рішення і закупівлі обладнання  і до моменту виключення аналогового сигналу – півроку. Однак мова йде про першу область, далі виключення по іншим областям можуть йти із інтервалом два–три тижні, місяць – максимум.
 
- А чому тоді РРТ не отримав ліцензію на впровадження цифрового мовлення?
- Що відбувалось під час ліцензування, чому сталось, як сталось - ми не можемо проводити розслідування з цього приводу чи коментувати. Можу сказати лише, що свого часу було прийнято Державну програму розвитку цифрового телебачення, де РРТ визначений як виконавець цієї програми, провайдер і оператор цифрового телебачення. Чому прийняті інші рішення? З точки зору нормативної бази, ми знайти причину не можемо. Мабуть, були якісь інші, додаткові рішення держави у основі.
 
- А якщо у Державній програмі значились, чому тоді  не боролись одразу за цей напрямок?  
- Мені важко сказати за своїх попередників, чому не боролись. Однак цей план розвитку і цю ідею концерн не полишав. В нашій стратегії розвитку до 2019 року  визначено, що концерн повинен отримати мінімум один мультиплекс, а ми думаємо, що нам варто було б отримати два мультиплекси в стандарті DVBT- 2. Кожен мультиплекс дав би можливість розповсюджувати до 14 каналів в стандартній якості. Ми розглядаємо ці мультиплекси певним чином як важливий соціальний проект. Сигнал має йти у незашифрованому вигляді, а не так, як це є сьогодні. Тоді суттєво розшириться для населення парк приймальних засобів, не всім потрібно буде купувати сет-топ бокси, адже будь – який сучасний телевізор здатний без декодера сприймати незашифрований сигнал формату DVBT- 2.
 
- Ви говорите, що хотіли б отримати мультиплекс чи два мультиплекси. А яким чином? 
- Ми ніяким чином не посягаємо на власність «Зеонбуду». Не збираємось ні обладнання захоплювати, ні мультиплекси забирати, тобто їх взаємовідносини з державою – то лише їх власні взаємовідносини з державою, і, яким чином вони будуються - то  турбота самої компанії «Зеонбуд». Відповідають вони вимогам чи не відповідають вимогам ліцензії - це абсолютно не наше питання, і ми не хотіли б  асоціюватися з цим процесом. Ми говоримо про те, що держава повинна мати один – два мультиплекси для розповсюдження телепрограм і радіопрограм. У нас взагалі відповідно до плану розвитку інформаційного простору передбачено 8 мультиплексів, навіть частоти під них прораховані. 
Сьогодні є декілька державних каналів, які повинні розповсюджуватись на всю територію України. Є інші канали, той самий Інтер та 1+1, які працюють на базі державних передавачів та інших державних технічних засобів. Ми можемо взяти на себе питання забезпечення мовлення регіональних телекомпаній, бо це навряд чи прибуткова справа, скоріше справа, важлива для держави.
При цьому нормальною є ситуація, коли паралельно мультиплекси є і у комерційної структури, чому ні? Наприклад, сегмент HD – мовлення, на наш погляд, справа якраз недержавних провайдерів. Зі свого боку, ми абсолютно відкриті, і, відповідно до  нормативних документів, готові надавати тому ж «Зеонбуду» і іншим компаніям, якщо такі з’являться, своє обладнання, можливості для встановлення вишок тощо. 
Для держави власні мультиплекси – питання інформаційної безпеки, бо ми розуміємо, що власниками будь–якої комерційної структури, навіть зареєстрованої в Україні, можуть бути будь-які закордонні компанії чи особи.
В нас уже є з енергетиками приклади, коли в багатьох енергопостачаючих компаніях неукраїнський, а часто – російський власник. І сьогодні для нас це є серйозним фактором ризику.
 
- Ви сказали, що, у разі отримання цих мультиплексів, готові займатись питанням трансляції сигналу регіональних та місцевих мовників. А що з тарифами? Якщо порівнювати із «Зеонбуд»...
- Ми підготували офіційну позицію з цього приводу. Ми вважаємо, що було не по-партнерськи з боку «Зеонбуду» втягувати нас у такі дискусії. Ми б і не втягувались, однак пролунала інформація про РРТ і ми маємо тепер коментувати. Нам немає чого приховувати. Тарифи РРТ є мінімум у три рази нижчими, ніж тарифи «Зеонбуду», навіть якщо виходити з їхньої логіки. А якщо порівнювати енергоспоживання, то й у 5-6 разів. 
Для комерційних мовників сьогодні ми можемо запропонувати набагато більш цікаві і чіткі ціни, ніж «Зеонбуд», це точно.
 
- А питання фінансування? Чи є кошти на будівництво  мультиплексів?
- Ми готові починати впровадження із власних коштів. А так – існують чіткі і зрозумілі механізми кредитування. В тому числі – у Міжнародного банку реконструкції та розвитку із досить привабливими відсотками по програмам, спрямованим на підвищення ефективності енергоспоживання, наприклад. Концерн здатен йти цим шляхом. 
 
- Ви торкнулися питання безпеки. Які на сьогодні існують реальні загрози?
- Пригадайте Крим, коли на третій день чергування «зелених чоловічків» почали вимикати українські телеканали і вмикати російські. Люди залишились без інформації. А ось ми мали прецендент в Луганську, Харкові та Донецьку на днях – напади на наші телецентри. В Донецку це відбувалось із зброєю.  Із натовпу, що зібрався біля передавального центру, декілька разів вистрелили у повітря, охорона декілька разів вистрелила у повітря у відповідь. У Харкові ситуація була гіршою. Близько 50 осіб підійшли до нашого телецентру і почали вимагати увімкнути російські телеканали. Наші охоронці намагались пояснити, що це неможливо. В результаті натовп зламав ворота, але наш директор,  який є полковником у відставці, зміг пояснити їм, що ці напади не приведуть до ввімкнення російських каналів і люди пішли. На момент прибуття міліції, інцидент було вичерпано. За останній місяць було декілька випадків проникнення на нашу територію груп осіб або окремих осіб.  Ми маємо охорону, однак мова вже йде не про просто охорону, а про охорону та оборону. Тобто не про захист від крадіїв та дрібних хуліганів, а про диверсії 
 
- Нещодавна на виконання доручення секретаря РНБО та прем’єр – міністра України Національна гвардія та МВД вже взяли під охорону основні об’єкти...
- І це дуже нагальне питання. Сьогоднішній день демонструє, що нехтування питанням безпеки національного інформаційного простору може дуже болісно закінчитися для держави. Найсерйозніша війна зараз перемістилась з площини прямої військової агресії до інформаційної площини, і саме збереження українського інформаційного простору, українських, не лише державних, а взагалі українських телеканалів, радіоканалів є для держави і в цілому для всієї країни принциповою позицією, питанням, яке неможливо віддавати на відкуп кому завгодно.